Навесні наступного 965 року Святослав відправив хазарському кагану своє знамените історичне послання: "Йду на ви!" Хазарський каганат на той час займав територію Північного Кавказу, Приазов'я і Донських степів і представляв для Русі велику небезпеку, оскільки постійно знаходився в стані війни з нею. Археологи розкопали понад десяток хазарських фортець на берегах Дону, Сіверського Донця й Осколу - всі вони розташовувалися на правому, західному - тобто російському - березі. Отже, фортеці призначалися не для оборони кордону, а служили базами для нападу на Русь.
Пройшовши по ріці Оці на Волгу, а потім рухаючись вниз по великій ріці, через землі волзьких булгарів - данників хазар, - Святослав вступив у володіння Хазарського каганату.
Головна битва російської раті з хазарами сталася десь в низов'ях Волги, на ближніх підступах до столиці каганату Ітілю. Росіяни йшли туди на суднах, а російська і союзна печенізька кіннота - вздовж берега Волги. Літописець просто говорить про перемогу князя Святослава: "Переміг хазар". Далі князь Святослав повів своє військо вздовж берега Хвалинського моря на південь, до древньої столиці Хазарії міста Семендера.
Від Семендера військо Святослава продовжило похід по передгір'ях Північного Кавказу. По шляху були розбиті аланські й касожські раті. Нове зіткнення з хазарами сталося у сильній фортеці Семікара, побудованій для захисту сухопутного шляху до гирла річки Дон. Святослав вів російську рать за єдиним тільки йому відомим задумом. По шляху захоплювалися табуни свіжих коней для обозу. Наближався край хазарських володінь і узбережжя Сурозького моря.
Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець і розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хазарська держава і були розчищені торгові шляхи на Схід. Від каганату в цілості залишалася тільки його частина, що прилягала до річки Дон. Тут знаходилася одна з найсильніших хазарських фортець - Саркел. Князь Святослав зі славою і багатою здобиччю повернувся в стольний град Київ, де від його імені правила його мати, княгиня Ольга. Однак державні справи його мало цікавили - він бачив себе тільки на військовому терні. Цього разу князь задумав почати велику війну проти наймогутнішої Візантійської імперії. Але спочатку здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях російським купцям у Чорне море. Військові приготування у Києві не стали секретом ні для жителів Херсонеса, ні для Константинополя. Візантійський імператор Никифор II Фока вирішив відкупитися від войовничих русичів. Він послав до князя Святослава знатного херсонесця патрикія Калокіра з величезними дарами - 15 центинаріями золота.
Метою дипломатичної місії Калокіра було перенацілення російського війська на дунайські береги, тобто на Болгарське царство. Його цар Сімеон, колишній бранець імператора, успішно воював з Візантією. Однак раптова смерть не дозволила йому довершити розгром ненависної йому імперії. Хоч новий болгарський цар Петро Короткий не становив серйозної загрози Константинополю, там все ж вирішили позбутися можливого супротивника силами русичів.
Однак, у князя Святослава були власні плани. Він вирішив розсувати кордони Русі, зробити Болгарію союзницею у майбутній війні з Візантією і задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю за прикладом князя Олега, який перебрався в Київ з Новгорода.
Візантійський імператор Никифор II Фока торжествував, коли взнав, що російський князь погодився виступити в похід проти Болгарського царства. Один з найбільш знаменитих в історії правителів Візантії, наймайстерніший дипломат свого часу вів зі Святославом потрійну гру: по-перше, відводилася військова загроза вторгнення русичів в херсонеську фему, житницю Візантійської імперії; по-друге, він зіштовхував лобами у військовому протистоянні дві найбільш небезпечні для Візантії країни - Київську Русь і Болгарське царство; по-третє, нацьковував на знесилену у війні Русь кочівників-печенігів, щоб тим часом прибрати до своїх рук Болгарію, знесилену у війні з Руссю.
У 967 році Святослав рушив до берегів Дунаю. Військо русичів було переважно піше, у далекий похід воно виступило на ладійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Своєї кінноти у князя було мало, але зате велику кінноту мали в своєму розпорядженні союзники - печеніги й угорські вожді. Чисельність війська Святослава під час його першого болгарського походу оцінюється у десять тисяч воїнів.
Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю і стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русичі зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу російській зброї.
У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. за його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була "середа" його землі. Це місто повинне було стати столицею величезної слов'янської держави.
У той час у Києві знаходилася старіюча княгиня Ольга, яка правила Руссю за сина, і троє синів Святослава. Навесні печенізькі орди осадили Київ і стали спустошувати його околиці. Осадженим вдалося послати звістку про це у Переяславець.
Князь Святослав, здавалося, зробив неможливе. Він швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, і стрімко рушив по Дунаю, Чорномор'ю і Дніпру до Києва. Печеніги не чекали такої швидкої появи київського князя на Русі - імператорські посланці запевняли їх у неможливості цього. Небезпека для печенігів була ще й у тому, що князь Святослав чудово знав тактику своїх нещодавніх союзників. Військо Святослава з тріумфом увійшло в Київ. Дізнавшись про повний розгром печенігів, візантійський імператор Никифор II Фока ще раз приклав руку до свого знаменитого трактату під назвою "Про зшибки з ворогом". У ті часи він був визнаним теоретиком в області військового мистецтва.
Наприкінці 969 року несподівано помер цар Петро Короткий. Візантійці поспішили звести на болгарський престол його сина Бориса. Той відразу ж оголосив про мир і союз з Візантійською імперією. Однак новий цар не отримав підтримки підданих: простий народ і більшість феодалів бажали підкорятися князю Святославу, який не зазіхав на їхні свободи і права.
Тим часом в Константинополі стався палацовий переворот, і Никифор II Фока був убитий змовниками. Новим імператором тав відомий полководець Іоанн Цимісхий, який прославив своє ім'я перемогами в Малій Азії. Візантійці почали переговори зі Святославом, але той відразу відкинув їх головну вимогу - йти з Болгарії на Русь він не збирався.
Тоді імператор Іоанн Цимісхий викликав в Константинополя найбільш досвідчених полководців Візантії: Варда Скліра і переможця арабів патриція Петра та наказав їм готуватися до війни проти князя Святослава. Тому стало відомо про військові приготування візантійців, і він сам пішов в похід на Царгород.
Навесні 970 року військо русичів стрімко перетнуло болгарську землю і Балканські гори, розкидавши там ворожі заслони. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно осадило місто-фортецю Аркадіополь. Так війна увійшла у візантійську провінцію Фракію.
Під Аркадіополем і сталася перша битва Святославова війська з візантійським, яким командував Варда Склір. Імператорська армія зазнала значних втрат, а її ватажок разом із залишками своїх полків зачинився в аркадіопольській фортеці. А Святослав спрямував частину своїх загонів від осадженого міста у сусідню Македонію.
Тоді імператор Іоанн Цимісхий перехитрив князя, давши йому велику данину. Військо русичів, їхні союзники болгари, угорці й печеніги залишили Фракію і Македонію. Візантійська імперія отримала мир, щоб підготуватися до нової війни.
Навесні 971 року імператор на чолі двох тисяч "безсмертних" урочисто виступив в похід зі своєї столиці. В Адріанополі його чекала величезна візантійська армія. Швидко подолавши Балканські гори, імператорські полки несподівано з'явиялися перед стінами болгарської столиці Преслави і осадив її. У місті знаходився з агін русичів під командуванням воєводи Свенделя. Разом з болгарськими дружинниками чисельність захисників міста становило лише 8,5 тисяч чоловік.
23 квітня імператор Іоанн Цимісхий, здійснивши стрімкий марш, підійшов до міста-фортеці Доростол. Однак першу битву під його стінами русичі у візантійців виграли, знищивши із засідки великий передовий загін малоазіатських вершників. Та це не зупинило імператорську армію, яка розміреним кроком виходила на велику рівнину перед Доростолом.
Однак там візантійців вже чекали русичі: піші воїни оточили кріпосні стіни щільним строєм, прикрившись червленими щитами і виставивши уперед списи. Іоанн Цимісхий погодився на битву, наказавши почати загальну атаку. Однак воїни Святослава зуміли відбити навіть таранний удар важко озброєної панцирної візантійської кінноти. На цьому битва закінчилася: візантійці відійшли в свій табір, русичі - за кріпосні стіни. Почалася облога Доростолу, яка тривала з 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей час осаджені втратили загиблими і померлими від хвороб 15 тисяч чоловік, а їхній противник - 15-20 тисяч убитими в численних сутичках під кріпосними стінами.
На третій день облоги, 26 квітня, князь Святослав знову вивів своє військо в поле. Русичі билися в пішому строю і простояли на рівнині всю ніч, однак візантійці не зважилися продовжити битву. Остання битва під стінами Доростолу сталася 22 червня. Князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу у разі поразки не міг ховатися за кріпосними стінами. Удар пішого війська русичів був настільки сильний, що візантійська армія стала відступати до облогового табору.
У такій критичній ситуації імператор Іоанн Цимісхий особисто повів в атаку полк "безсмертних", кращу частину своєї армії. Битва припинилася найнесподіванішим чином - вибухнула сильна гроза, піднявся шквальний вітер і почалася злива. Русичі, закинувши за спину щити, по сигналу труби повернулися в фортецю. Після цієї демонстрації сили російського війська князь Святослав на наступний день почав переговори з імператором Іоанном Цимісхиєм. Візантійці були раді такому виходу війни: русичі по своїй волі залишали Болгарію і йшли на Русь, забезпечені продовольством на зворотний шлях. Було видано по дві міри хліба на кожного з 22 тисяч російських воїнів.
Умови відходу російського війська з берегів Дунаю були почесними. Однак, перш ніж князь Святослав з'явився в гирлі Дунаю, в кочовища печенігів прибув повноважний посол візантійського імператора єпископ Феофіл. Він добре заплатив степовим вождям за напад на князя Святослава, який повертався на Русь.
Припливши на човнах на "острови Русів" у гирлі Дунаю, військо Святослава розділилося. Кінну дружину очолив воєвода варяг Свенельд, і вона рушила по степах і лісах на Київ. Воєвода Свенельд переконував Святослава: "Обійди, князь, пороги на конях, бо стоять біля порогів печеніги". Але гордий воїн не захотів обійти небезпеку.
Ладійний флот рушив вгору по Дніпру, маючи на суднах велике число поранених і хворих воїнів. Біля дніпровських порогів Святослав зрозумів, що йому не прорватися крізь печенізьку кінноту. І він наказав повернути назад, щоб перезимувати на островах в Білоберіжжі. Але зимівля була надзвичайно важкою - харчуватися доводилося переважно однією рибою без солі.
Навесні 972 року князь разом з воїнами, які залишилися живими після зимівлі знову рушив вгору по Дніпру. Воєводу Свенельда з обозами і кінними дружинами він так і не дочекався. На дніпровських порогах Святослава вже чекали печеніги на чолі зі своїм князем Курей. Подробиці останнього бою Святослава Ігоревича історії невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники…
Немає коментарів:
Дописати коментар