Айвенго / Кодекс честі лицаря

1. Не можна бути лицарем, не будучи хрещеним. 
2. Головна турбота лицаря - охороняти церкву. 
3. Не менш важливо захищати слабких, вдів і сиріт. 
4. Весь шлях лицаря освячений любов'ю до батьківщини. 
5. На цьому шляху він повинен бути незмінно мужнім, майстерно володіти зброєю. 
6. Він зобов'язаний боротися з невірними, ворогами церкви і батьківщини. 
7. Борг лицаря - вірність сеньйору. 
8. Лицар зобов'язаний говорити правду і тримати слово. 
9. Ніщо так не прикрашає лицаря, як щедрість. 
10. Лицар незмінно зобов'язаний боротися зі злом, захищаючи добро.

Лицарські чесноти 

Під впливом церкви та поезії, що фактично оспівувала лицаря як ідеал воїна, сформувався характеристика, притаманна лише справжньому лицарю:

Це мужній, сильний, вправний воїн, що дотримується лицарської присяги, а саме: щодня слухати обідню, бути безстрашним, ризикувати за католицьку віру, охороняти церкви і духівництво від грабіжників, охороняти вдів і сиріт, уникати несправедливого оточення і брудного заробітку, для порятунку безневинного йти на поєдинок, відвідувати турніри тільки ради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, жити бездоганно перед Господом і людьми, боротись проти зла, бути щедрим, правдивим, дотримуватись слова, любити Батьківщину.

Для лицаря було кілька найважливіших речей – це віра, честь, дама серця.

Вірність Господу для такого воїна завжди на першому місці, молитви – невід’ємна частина його життя. Зважаючи на це багато разів церкві вдавалось зібрати воїнство для Хрестових походів нібито з метою визволення гробу Господнього (хоча мова йшла лише про захоплення нових земель). До того ж присяга лицаря, зважаючи на тодішні настрої церкви включала в собі ненависть до «невірних».

Честь полягала у дотриманні присяги і морального кодексу. Ніхто не мав права спаплюжити честь лицаря без наслідків. Воїн мав відстояти свою честь і міг визвати суперника на поєдинок.

Однією із найпрекрасніших сторін брудного Середньовіччя був феномен «прекрасної дами». Це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. Любов стала служінням "прекрасній дамі", поклонінням їй. Дама серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. У кодексі рицарської любові центральне місце займали ратні подвиги на честь "прекрасної дами" і її прославляння. Лицар бився на турнірах, прикріпивши рукавички своєї пані до шолома і прибивши до щита табличку, чесноту, що звеличила її, і красу.

На протязі X – XV ст. лицарі були більше ніж просто воїни, вони становили привілейовану групу вищого суспільства.

Поділ землі співвідносився з витратами на озброєння лицаря, а шляхетна поведінка вважалася прикладом для наслідування.

Лицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, заможних феодалів. З часом утворився окремий лицарський стан.

Лицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил.

Посвячення у лицарі було важливою та урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися лицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сеньйору, боротися з ворогами християнства, захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених.

Формувалася своєрідна лицарська культура. Вона визначалася поняттям станової честі, лицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство.

При дворах і замках заможних феодалів, де лицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення.

Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості лицаря. Тож серед характеристик лицаря можна виділити основні: - Мужність - Вірність - Щедрість - Розсудливість - Відчуття честі – Свобода

Кодекс – систематизоване зведення законів, які стосуються певної галузі права, сукупність норм та правил поведінки.

Честь – певний моральний статус людини, певний стандарт її оцінки згідно з належністю до тієї чи іншої групи людей – соціальної, професійної, національної, , який дає право на шану, повагу, визнання.

Гідність – усвідомлення людиною своєї цінності як людини загалі. Як представника людства.

Обов’язок – таке моральне усвідомлення справи, за якого її здійснення стає для людини практичним завданням.

Співчуття – чуйне ставлення до чужого горя, до чиїхось переживань; здатність поділяти радість і тугу, пристрасть і страждання іншої людини, жаліти її в її болях і невдачах.

Милосердя – діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу.

Великодушність – риса людини, яка має прекрасні душевні якості, благородні почуття.



Обов’язок! То величне слово. Це саме те велике, що підносить людину над собою.
                                                                                       Німецький філософ Еммануїл Кант

Цитати:

Суворе розуміння приписів лицарської честі не дозволяло йому здійснити хоч би яке насильство над лицарем не здатним через свій безпорадній стан захистити себе...

Бій - то наш хліб щоденний, дим бойовиська, хочемо жити не інакше, як в ореолі перемоги і слави! Такі закони лицарства, ми присяглися виконувати їх і жертвуємо заради них усім, що дороге нам у житті.

Лицарська наснага відрізняє хороброго войовника від простолюдця й від дикуна, вона вчить нас цінувати своє життя значно нижче ніж, честь, не зважати на жодні не статки, турботи і страждання, не боятися нічого, крім неслави!

Лицарство! Воно є джерелом найчистіших і найшляхетніших прихильностей, підпора пригноблених, захист скривджених, твердиня захисту супроти сваволі владарів! Без нього честь дворянина була б пустим звуком.

Свобода теж знаходить своїх найкращих заступників у списах і мечах лицарів!