Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. (в початковій монгольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав "одинокий", "схильний до розбою, завоювання". У словнику половецької мови "Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр".
Цікава така деталь. Східні старовинні джерела називають половців "жовтою ордою". Поклонялися половці Вічно Блакитному Небу. З 1055 року половці почали переможно оволодівати степовими просторами України. Йшли вони курінями (так в половців називалися роди), які ділились на коші (сімейства), і називались вони козаками ("ко" — небо", "зак" — захищати). З часом, коли половці почали приймати християнство, поганський термін "захисники неба" став непотрібним. Корінь слова "коз" (вільна людина) був зрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак).
Заснування
Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці XV ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.
Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.
Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
Устрій
Утворення Запорозької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тимфеодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Остафій Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д. І. Вишневецького.
За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:
§ Хортицька (1556–1557)
§ Томаківська (1563–1593)
§ Базавлуцька (1593–1638)
§ Микитинська (1639–1652)
§ Чортомлицька (1652–1709)
§ Кам'янська (1709–1711)
§ Олешківська (1711–1734)
§ Нова (Підпільненська) (1734–1775)
Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775–1828).
Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Запорозькій Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.
Військова організація війська Запорозького
Запорозьке військо формувалося за принципами добровільності, але відбір бажаючих був суворий. Основу війська становила піхота, менш чисельною була кіннота. Запорожці діяли найпередовішими на той час методами ведення військових операцій, використовували військову розвідку. Запорозьку піхоту у поході супроводжував табір з возів. Козаки виявляли майстерність у штурмі і облозі фортець, мали саперів, добре володіли вогнепальною зброєю. У козацькому війську під час походу панувала сурова дисципліна. У козаків був добре розвинутий флот, який складався з невеликих суден-чайок (завдовжки 20 метрів, завширшки 3–4 метри, вміщали 50–70 козаків).
Кошовий отаман – очолював цивільну, військову та духовну владу на Січі. Його Влада була необмеженою, він підпорядковувався лише Раді, яка його обирала. Кошовий отаман затверджував судові вироки, від імені Січі вступав у дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призначених козаків на посади, здійснював розподіл земель (паланок) між куренями, вирішував питання прийому козаків до війська. Символом влади була булава.
Військовий суддя – чинив суд на Січі. За відсутності кошового отамана виконував його обов’язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого виконував обов’язки казначея. Символами влади були січова печатка та тростина.
Військовий писар – очолював Січову канцелярію. Був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів у паланках та похідних командах. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Символами влади був каламар (чорнильниця) в давній срібній оправі.
Військовий осавул – відповідав за організацію і ведення прикордонної служби, охорону зимівників та шляхів. Вів слідство та виконував судові вироки. Підтримував дисципліну та порядок у війську. Займався розподілом платні та провіанту. Його помічником був довбиш, який ударами в литаври збирав козаків на Раду. Символом влади була тростина.
Військовий обозний – очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі. Під час походу керував побудовою таборів з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська. Помічником був пушкар.
Військовий тлумач (драгоман) – перекладач документів та переговорів з іноземцями. Очолював розвідку та контррозвідку Січі.
Військові шафари перевозів – збирачі податків на перевозах.
Військовий кантаржій – зберігач ваги і міри на Січі. Слідкував за зборами здобутків для січової скарбниці, а також дотриманням правил торгівлі.
Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Запорозькій Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.
Військова організація війська Запорозького
Запорозьке військо формувалося за принципами добровільності, але відбір бажаючих був суворий. Основу війська становила піхота, менш чисельною була кіннота. Запорожці діяли найпередовішими на той час методами ведення військових операцій, використовували військову розвідку. Запорозьку піхоту у поході супроводжував табір з возів. Козаки виявляли майстерність у штурмі і облозі фортець, мали саперів, добре володіли вогнепальною зброєю. У козацькому війську під час походу панувала сурова дисципліна. У козаків був добре розвинутий флот, який складався з невеликих суден-чайок (завдовжки 20 метрів, завширшки 3–4 метри, вміщали 50–70 козаків).
Кошовий отаман – очолював цивільну, військову та духовну владу на Січі. Його Влада була необмеженою, він підпорядковувався лише Раді, яка його обирала. Кошовий отаман затверджував судові вироки, від імені Січі вступав у дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призначених козаків на посади, здійснював розподіл земель (паланок) між куренями, вирішував питання прийому козаків до війська. Символом влади була булава.
Військовий суддя – чинив суд на Січі. За відсутності кошового отамана виконував його обов’язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого виконував обов’язки казначея. Символами влади були січова печатка та тростина.
Військовий писар – очолював Січову канцелярію. Був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів у паланках та похідних командах. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Символами влади був каламар (чорнильниця) в давній срібній оправі.
Військовий осавул – відповідав за організацію і ведення прикордонної служби, охорону зимівників та шляхів. Вів слідство та виконував судові вироки. Підтримував дисципліну та порядок у війську. Займався розподілом платні та провіанту. Його помічником був довбиш, який ударами в литаври збирав козаків на Раду. Символом влади була тростина.
Військовий обозний – очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі. Під час походу керував побудовою таборів з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська. Помічником був пушкар.
Військовий тлумач (драгоман) – перекладач документів та переговорів з іноземцями. Очолював розвідку та контррозвідку Січі.
Військові шафари перевозів – збирачі податків на перевозах.
Військовий кантаржій – зберігач ваги і міри на Січі. Слідкував за зборами здобутків для січової скарбниці, а також дотриманням правил торгівлі.
Немає коментарів:
Дописати коментар