Історія України / Данило Галицький - перший король Русі

ХІІI століття в Україні пов'язане з ім'ям Данила Романовича — сина великого князя Романа Мстиславича, що заснував у 1199 році Галицько-Волинську державу. На думку видатного українського історика першої половини XX ст. Д. Дорошенка, Галицько-Волинське князівство — це «друга велика держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу».

Данило народився в 1201 році. Крім нього, в родині князя Романа та
княгині Анни був ще син Василько, також пізніше князь. Данило був старший син від другого шлюбу князя Романа Мстиславови­ча (Великого).

Шлях до батьківського престолу у нього виявився дуже складним. Його батько був убитий у червні 1205-го під час походу в Польщу. Зовсім малим хлопчиком, у чотири роки, Данила посадили на «золотокований» престол великого князівства.

Після загибелі батька великі землевласники — бояри — хотіли знищити родину князя Романа, через це мати-княгиня таємно вивезла Данила разом з дворічним братом Васильком за кордон. Тому першу половину життя обох Романовичів зайняла боротьба за повернення батьківської спадщини.

Не встиг огледітися Данило, як юність минула. Та чи й була вона? Адже ще хлопцем мати й волинські бояри посадили його на висо­кого батькового коня й сказали: «Ти наш повелитель і заступник, веди нас!» І княжич на все життя запам'ятав ці слова. Він з малих літ виявляв неабияку розсудливість і почуття обов'язку щодо своєї родини і оточуючих його бояр і старших дружинників, роздумував про дер­жавні справи й про долю Русі. Де вже йому було виявляти юнацький запал і безпосередність.

Протягом кінця 20—30-х рр. Данило Романович докладав зусиль до оволодіння Галичем. З цією метою він створює небачене раніше на Русі військо – регулярну професійну піхоту, яку літописець називає «пешцами».

Створивши піше військо, за підтримки простолюду Данило Романович зумів відвоювати у бояр і угорського королевича Галич й відновити Галицько-Волинське князівство. Сталося це 1238 р. Того ж року очолене Данилом військо розгромило німецьких хрестоносців Тевтонського орде­ну, що захопили Дорогочин і насували на Галицько-Волинську землю.

Саме після фактичного повернення Русі аж до берегів Вісли Данило Галицький звернув увагу на Холлмщину, однак ще певний час вагався у виборі столиці між Холмом і Дорогочином. А що саме Холм опинився у центрі княжих земель, то й став столицею величезного, як на той час, князівства. Будівельні роботи в Холмі були завершені у 1240 р. За різними даними, Данило Галицький спорудив значну кількість храмів (Різдва Пр. Богородиці, Косми і Дем'яна, св. Трійці, Іоанна Золотоуста), а та­кож палац на Кафедральній Горі.

Справжнім лихом для Руської Землі стала монголо-татарська навала. Нові кочівники прийшли з Азії, величезне військо приступом брало укріплені міста, нищило й старих, і малих, грабувало руські землі.

Не маючи великого війська, князь Данило був змушений визнати над собою владу Золотої Орди — таку назву мала монголо-татарська держава. Восени 1245 року Данило Романович їздив в Орду й отримав від хана ярлик на князюван­ня, згідно з яким Данило повинен був пе­ріодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угор­щину, сплачувати річну данину, віддавати певну шану ханові. Натомість Галицько-Волинське кня­зівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці.

Втративши єдиного сильного союзника на Русі в боротьбі проти Орди, Данило був змушений відповісти згодою на пропозицію папи Інокентія IV прийняти королівську корону. У 1253 році Данило Романович прийняв королівський титул і став королем Русі, давши згоду на унію православної і католицької церкви. Римський первосвященик сподівався, що це поставить галицько-волинського князя в залежність від нього. Данилові годі було сподіватися на допомогу ззовні. Адже незаба­ром після коронації він пориває стосунки з папою, оскільки той не думав про підтримку Русі в боротьбі проти Орди, а намагався насадити католицизм у державі Романовичів.

Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. 1264 р. він помер у збудованому ним улюбленому місті Холм. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське велике князівство, одне з наймогутніших державних утворень Східної Європи.

Волинню до 1270 р. володів його брат Василько, а Галичиною та Холмщиною – сини Данила Лев, Мстислав і Шварно. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дійшло. Викоренення Данилом галицького боярства позбавило на довгий час ґрунту для усобиць в Галицько-Волинській Русі.

З-поміж сучасних українських міст чимало таких, що виникли за княжих часів. Багато з них були центрами удільних земель: Чернігів, Новгород-Сіверський, Переяслав, Галич, Володимир. Проте лише кільком випала доля бути загальнодержавною столицею.

Коли порівняти історичну мапу Русі (Київської та Галицько-Волинської) з сучасною політичною мапою, то відразу видно, що на території сьогоднішньої Польщі розташовані три столиці руських князівств – Перемишль, Дорогичин та Холм.

Першою столицею об'єднаних 1199 р. Галицької та Волинської земель став Галич. Обираючи його за столицю, волинський князь Роман Мстиславович зважив і на вдале розташування міста, і на його міцні мури.

У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави і перевів туди єпископат. І вже не видається випадковістю, що саме тут в Холмі, народився перший Президент України Михайло Грушевський.

Дорогичин - адже саме в цьому польському містечку в 1253 році володар Галицько-Волинського князівства, перший і єдиний з руських державників, отримав папську корону.

На честь сина Лева постало місто Львів. Практично всі львів'яни переконані, що засновником міста є король Данило. Найкомічніше у цій ситуації є те, що у розпорядженні істориків навіть немає жодного документа, який би підтверджував, що король Данило бодай один раз побував у Львові. Найімовірніше, ідея заснувати Львів була спільною ідеєю Данила Галицького і його сина Лева, однак Данило Галицький лише, так би мовити, схвалив загальну концепцію, натомість практично заснуванням міста займався молодий князь.

Галичани мають неабиякий сентимент до постаті державного діяча Данила Галицького. Вони за роки незалежності поставили йому не один пам’ятник, та найкращий, напевно, у Львові – вершник на коні. Аналогічний за композицією стоїть у Тернополі, є також у Галичі. Мер Львова офіційно запропонував назвати Львівський аеропорт на честь засновника міста - короля Данила Галицького.

Дослідники наголошують, що Данило Галицький нещадно розправлявся з боярами, які за державу не дбали, а тільки прагнули власної наживи саме так, як це роблять нинішні олігархи. Серед них найсильнішими були карпатські бояри, які володіли соляними копальнями. А сіль тоді була такою актуальною і вартісною, що її можна прирівняти до нинішньої нафти. Відтак і аналогія напрошується: карпатські бояри – це нинішні нафтомагнати. Саме з таких Данило Галицький просто здирав шкуру живцем. Генетичний страх виявляється нині так, що чеські мами досі лякають іменем Данила своїх дітей, як галицькі матері – Бабаєм.

Більш цікавим є інший момент –– стверджує Ярослав Книш. Натомість ще у середньовіччі було відомо чимало документів, які свідчили, що засновником міста є саме Лев Данилович. Версія про Данила Галицького як засновника міста вперше була висловлена одним із засновників "Руської трійці" Іваном Вагилевичем і ґрунтувалась вона на тому, що князь Лев на той момент не мав власного уділу, а значить, не міг бути засновником міста свого імені.

Одного разу, проїжджаючи цими місцями, могутній князь Галицько-Волинського князівства Данило Галицький зупинився на мить і зрозумів, що залишиться тут назавжди. Найдавніший хроніст Львова бургомістр Бартоломей Зиморович так пише про це: «Побачивши на самому кордоні своїх володінь вигідну у військовому відношенні гору, захищену внизу немовби кільцем вкритих лісом долин і самою крутістю, яка може стримати ворога, він негайно наказав збудувати тут фортецю і вирішив перенести сюди власну княжу резиденцію». Високий замок було доручено охороняти чисельному загону, щоб зберігати заховані там скарби.
Зміцнюючи міждержавні династичні зв’язки 1248 року Данило Галицький одружує свого сина Лева з принцесою Констанцією, донькою угорського короля Бели IV і дарує молодятам це місто, яке на честь сина назвав Львовом. Констанція була католичкою й часто сумувала за своєю батьківщиною і релігією. Лев вирішив подарувати коханій дружині католицький храм Івана Хрестителя, збудований у романському стилі.

І якщо за часів Київської держави стольним містом упродовж віків був Київ, то в Галицько-Волинському князівстві за столицю в різних князів правили Галич, Володимир, Холм і Львів.

Не знехтував він і славою Галича як князівського осередку. Ще більше розквітло місто за Данила Галицького. Щоправда, не вберігся Галич від монгольських нападів. Під час навали ординців 1241 р. було знищено всі галицькі споруди - церкви, княжі та боярські палаци тощо. Від княжого Галича тих часів зберігся лише храм Святого Пантелеймона. Зашкодили Галичу й міжусобні чвари. Можливо, саме тому місто втратило значення столиці.