Сам чин і назва "гетьман" виникли серед українського козацтва, коли ще степові лицарі і не помишляли про розбудови власної держави. Воно лише обороняло південні землі України від ісламської експансії, від постійних нападів лютих людоловів кримських ординців і турецьких яничар. І народ спромігся створити таку військову потугу, якої не мали інші народи при своїх національних урядах. Ніяке військо не може існувати без вождя, одноосібного керівника. Це вже така
особливість армії - їй потрібен вождь. Чому козацькі "гетьманами" переважали інших військовоначальників? Тому що "старшого", або "гетьмана" вибирали на загальній військовій раді, де кожен учасник ради мав право голосу. При виборах гетьмана, які часом тривали і по кілька діб, від простих дебатів і галасу доходило до сутичок і навіть головосіку. Але, коли обрання відбувалось, тоді і анархія, і демократія припинялись, і гетьман ставав одноосібним керівником. Він і милував, і карав і, не роздумуючи, посилав людей на смерть. І вже йому ніхто не смів перечити.
Отож, коли було обрано нового гетьмана, старшини вручали йому інсигнії або ж клейноди. Перш за все, це булава, і бунчук. Що ж собою уявляла гетьманська булава? Це була срібна куля настромлена на дерев'яну палицю чи металеву трубку. Булава могла бути і позолоченою. Прикрашали її самоцвітами: бірюзою, смарагдами, рубінами, перлами. Бунчук прийшов зі сходу, скоріше за все - від кримських татар. Бо у кримськотатарській мові є слово "бунчук". Бунчук складався із звичайного древка, пофарбованого в чорний колір. На вершок держака набивалась мідна куля. З-під кулі висіло кілька жмутків кінського хвоста. Поверх волосу мало бути чотири або шість заплетених косиць.
Михайло Грушевський починає свій реєстр козацьких гетьманів з імені Дмитра Вишневецького. Був Дмитро вишневецький з аристократичного православного роду на Волині. Те, що був він князем з діда-прадіда не завадило, а може навпаки, допомогло стати визнаним вождем Запорозької вольниці. Князь Дмитро зміг нестримних бойовиків зорганізувати у добре військо, побудувати за Порогами справжню фортецю на Хортиці, повести своїх воїнів проти страшного агресора - Осяйної Порти, як тоді називали Османську імперію.
Вихованець славної Острозької "академії" Петро Конашевич Сагайдачний відзначався справжньою козацькою звитягою навіть серед відчайдушного запорізького братства. А що до розуму державницького та залізної волі, то перевищував тогочасних державців Варшави і Москви. І своїми діяннями на чолі запорізького православного війська довів, що міг тих державців сусідніх або порятувати або погубити. Він старався за своє звитяжне життя для України. Шаблею і булавою. І виконав перед усіма, з ким мав справу, свої обіцянки.
Кожен, хто пам'ятає, що він українець, не може не знати імені найславнішого українського гетьмана - Богдана Хмельницького. Після падіння Київської держави у 1240 році під копитами Батиєвих орд саме Богдан Хмельницький перший розбудив волю українців до здобуття своєї держави. Славний Батько Хмель, як любовно називав гетьмана народ у своїх піснях і думах, знову вивів свій народ на світову сцену. І то в найактивніший, найгучніший спосіб. Воюючи всі 8 років свого гетьманства, Богдан Хмельницький своїм розумом, силою волі та надзвичайним талантом адміністратора зумів створити грізне військо, налагодити фінансову справу в новонародженій державі, створити ефективне управління державним господарством. Алє справді, не встиг звести до кінця мури нової державності її великий будівничий і воїн. А наступники його, в більшості виявились нездатними правителями багатющої, райської землі! В боротьбі за оманливий блиск позолоченої булави, вони, не маючи ні голови, ні серця, сплюндрували всю Богданову справу і пустили по вітру з вогнем і димом саму думку про самостійну, соборну Україну.
Послідовний оборонець української незалежності Петро Дорошенко народився в 1627 році в славному Чигирині, козацькій столиці. Його помітив батько Хмель і посилав молодого козака з важливими державними дорученнями. В 1666 році в рідному Чигирині приймає булаву від козацької ради. І починається для Дорошенка десятиліття шаленої, виснажливої і, зрештою, безнадійної боротьби за єдність України. Бо не встиг новий гетьман призвичитись до свого високого становища, як сталося чи не найтрагічніша подія в українській історії. Москва і Варшава таємно, за спиною козаків, підписали Андрусівське перемир'я. Воно поділило Україну навпіл - Правобережну і Лівобережну з Києвом. Це була страшна сторінка нашої історії, звана "Руїною". Нарешті, коли Дорошенко вичерпав всі свої сили, він склав булаву. А ще перед тим Дорошенко добровільно віддав кошовому Сірку, московському прибічнику, свої клейноди, прапори і турецькі санджаки. Їх було привезено до Москви.
Серед усіх гетьманів український народ вирізняв як найрозумніших Богдана Зиновія Хмельницького та Івана Мазепу. Про це дуже образне було прислів'я "Від Богдана до Івана не було гетьмана!" Як щирій представник панівного класу, Мазепа не знав шляху до компромісу. Раз-у-раз козаки мали йти походами разом із Петром І проти татар і турків. Коли почалась війна зі шведами, козаки мали йти на край світу своїм коштом. Страшенно багато і безглуздо гинуло козаків у далеких краях. І чим далі, тим більше випадало на долю Гетьманщини, тим більше нахабніли московські чиновники і військові. Щоб вирватись із московських пут, гетьман Мазепа починає вести таємні переговори зі шведським королем Карлом ХІІ. І за якийсь час стає таємним союзником. Далі погром шведів під Полтавою. Карл ХІІ і Мазепа тікають за межі Гетьманщини, та й взагалі, за кордон України. Івана Мазепу проклинали як зрадника і злодія ще двісті років по всіх московських церквах.
Наслідком перемоги Петра І під Полтавою була катастрофа для України, найбільша за весь час існування Козаччини. Січ було знищено, і козаки, що порятувались від різанини, сховались у кримського хана. Землі Правобережжя лишились колонією Польщі. Сама ж Гетьманщина опинилась під залізною дланню російського деспота. Життя гетьманів і діла гетьманів завжди цікавили людей. Навіть в ті далекі часи, коли ще й козаки не перевелись і ще були гетьмани при булаві. А письменні люди писали про них.
Немає коментарів:
Дописати коментар