писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом “гороухща” (гірчиця).
Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр., вважають, що вони були складені двома мовами - грецькою і староруською.
Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках IX ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) - Костянтина (в чернецтві - Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.
Давньоруська література мала певну перевагу перед католицьким Заходом і мусульманським Сходом: вона розвивалася рідною мовою. На Заході бути письменним означало знати латинь, на Сході - арабську. Арабська для багатьох мусульманських країн була чужою мовою, як і латинь для Європи, і тому національні літератури європейських держав тієї епохи майже невідомі. У цьому розумінні українська література старша за німецьку, французьку та англійську.
Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку ХI ст., спиралася на два найважливіших джерела - усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії.
У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. За свідченням автора “Слова о полку Ігоревім”, народні мотиви лягли в основу творчості “віщого Бояна”, якого він назвав “солов'єм старого часу”. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії - колядки і щедрівки.
Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х ст. “Повість временних літ” є літописним зведенням. Вона була створена на початку ХII ст. ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів Х-ХI ст. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи “за літами” в єдиний, загальноруський літопис.
В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий "Ізборник", присвячений проблемі, "яко подобає людині бути". Перу князя Володимира Мономаха належить “Повчання", адресоване дітям. Головна його ідея - турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності.
Популярним жанром була житійна (агіографічна) література. Важливе місце зайняли житія святих - біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Входячи до складу християнських держав, Київська Русь турбувалася про створення культу власних святих та їх життєписів. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників. Таким є написане самим Нестором-літописцем “Житіє Феодосія Печерського”, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря.
Ще однією характерною рисою тогочасної літератури Київської Русі були короткі зведення життєвих правил – “Прологи” та такі ж помісячні зведення – “Мінеї”. Світський характер мали збірники “золотих думок”, запозичених з різних джерел, – так звані “Бджоли”, а також почасти перекладні повіті “Варлаама і Йосафата”, “Александрія”, “Індійське царство”, “Троянська війна” та ін.
У Київській Русі переписування книг було відоме з IX ст. Особливої інтенсивності воно набирає з початку XI ст. Найстародавнішою з відомих рукописних книг давньоруської писемності є Остромирове Євангеліє, переписане в 1056—1057 роках у Києві. Надзвичайно висока майстерність письма і художнього оздоблення цього твору переконливо свідчить, що він не був першою давньоруською рукописною книгою. Другою і третьою з відомих рукописних книг є ізборники Святослава: написаний у Києві в 1073 і переписаний у 1076 році. Під впливом київського книгописання переписування книг почалося також у Чернігові, Луцьку, Львові, Острозі. Якість письма і художнього оформлення рукописної книги в часи середньовіччя досягла надзвичайно високого рівня. Проте рукописних книг було мало, і коштували вони дуже дорого. Тому ними користувалося обмежене коло людей — переважно духівництво та панівні прошарки населення. Розвиток науки і промисловості викликав потребу в швидкому й дешевому способі розмноження книги. Ним і стало книгодрукування.
Друкарство надзвичайно швидко поширювалось по всій Європі. В Італії воно виникло в 1464 р., у Франції — в 1470 р., в Голландії та Угорщині — в 1473 р., в Іспанії — в 1474 р., в Англії — 1480 р., в Данії — в 1482 р., в Португалії — в 1848 р.
Фіоля Швайпольта вважають першим друкарем слов’янських книг кириличним шрифтом. Ним було надруковано 4 книги: Тріодь пісна, Тріодь цвітна, Осьмогласник (Охтоїк) і Часословець. Перші дві датуються 1491 роком. Більшість дослідників вважають Осьмогласник за найпершу слов’янську книгу, друковану кирилицею. Є інформація, що Фіоль Швайпольт видрукував і п’яту книгу — Псалтир, але вона до нашого часу не збереглася.
На жаль, діяльність Фіоля Швайпольта закінчилася досить трагічно. В 1491 р. за друкарську діяльність його було заарештовано краківською інквізицією.
Як свідчать історичні джерела, на початку XVI століття у слов’янських народів відчувався великий брак біблійних книжок. Не було видрукувано і повного тексту Біблії. Ф. Скорина вирішив перекласти всю Біблію на тогочасну літературну “руську” мову і видрукувати нею всі біблійні книги. На той час це був грандіозний задум.
Зібравши необхідні рукописи, Ф. Скорина переїхав до Чехії і там наприкінці 1516—на початку 1517 років заснував друкарню. Він переклав усі книги Біблії і в 1517 р. видав перші її томи. Першою книгою, яка була ним надрукована, став Псалтир. На сьогоднішній день збереглися лише 2 його примірники. Серед дослідників цього питання немає єдиної думки щодо кількості книг, видрукуваних Ф. Скориною в Празі. Вони вважають, що всього він надрукував від 20 до 23 книг “Старого Заповіту”. На жаль, усієї Біблії видати не вдалось.
Книги Ф. Скорини були широко відомі, вони поширювались у багатьох слов’янських землях. Але в 1519 р. його робота в Празі раптово припинилась.
У 1525 році Ф. Скорина надрукував Апостол. Ця частина Нового Заповіту була вперше видана кирилівським шрифтом. Друкарська та просвітницька діяльність Франциска Скорини залишила глибокий слід у розвитку культури багатьох слов’янських народів.
Іван Федоров заснував перші друкарні в Росії та в Україні, заклав підвалини постійного книгодрукування в Білорусії. Безпосередньо в Україні його діяльність почалася з того часу, як у кінці 1572 р. друкар переїхав до Львова.
У Львові на той час не було ще друкарні. Долаючи величезні труднощі, пов’язані з її створенням, 25 лютого 1573 року І. Федоров почав друкувати Апостол, а 15 лютого 1574 року завершив роботу. Наклад цієї книги був не менше 1000 примірників.
Другою найбільш важливою книгою Івана Федорова, яку надруковано в Львівській друкарні, вважають Азбуку. Вона — перший слов’янський підручник кирилицею. Збереглося лише кілька примірників цієї пам’ятки давньоукраїнського друкарства.
На початку 1576 року І. Федоров переїхав на Волинь — спершу в село Дермань, а згодом до Острога. Праця в Острозькій друкарні була найбільш плідною. За неповних чотири роки, з 1578 по 1581, друкар здійснив 5 відомих видань, серед них — знаменитої Острозької Біблії. У 1578 році видрукувано острозьку Азбуку. Зберігся лише один її примірник. У 1580 році виходить у світ Псалтир та Новий Заповіт. Того ж року було надруковано “Книжку зібрань речей найпотрібніших, коротко викладених...” та “Хронологію” Андрія Римши. “Книжка зібрань речей найпотрібніших, коротко викладених...” — перший в історії вітчизняної бібліографії абетково-предметний покажчик, за допомогою якого можна швидко знаходити новозаповітні тексти.
Видавничі плани Князя Острозького були грандіозними. Він вирішив видрукувати вперше повну слов’янську Біблію. Робота над нею тривала в 1580—1581 рр.
Це видання — один із шедеврів давньоукраїнського друкарства. На старослов’янську мову Біблію повністю переклали в 1499 році в Новгороді. Князь зміг дістати у Москві її переклад. Крім того, щоб ознайомитись із списками в Сербії та Болгарії, туди помандрували І. Федоров з помічниками. Дослідники вважають, що наклад її був не менш 2000 примірників. Книга мала 1256 сторінок. Видання цієї книги стало важливою подією в історії культури східнослов’янських народів.
Видання першої книги в Києві тісно пов’язане з ім’ям видатного українського православного, церковного і культурного діяча Єлисея Плетенецького.
Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в Києво-Печерській лаврі було засновано типографію, перша друкована книги якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників.
Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок. Так, Львівська друкарня в 1591—1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька — за 1574—1595 рр. — 18 книг, Київська — за 1615—1630 рр. — 40 книг, серед яких значну частину складали монументальні твори на 500—1500 сторінок.
Немає коментарів:
Дописати коментар