Історія України / Культура Київської Русі (друга пол. XI – перша пол. XIII ст.) / Усна народна творчість

Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світової цивілізації.

З давніх часів Русь розвивала усну традицію. Для розвитку культури мали велике значення народні пісні, думи, загадки, приказки, прислів'я. Розвиток фольклору на Русі був тісно пов'язаний з віруваннями народу, які до введення християнства мали анімістично-магічний характер. Стійкість обрядів і поезії та пов'язаної з ними язичницької релігії міцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив нової християнської релігії.
Поступово старі традиції і обряди пристосувалися до церковних свят і обрядів, що призвело до виникнення двовір'я, тобто співіснування двох релігійних світоглядів народу. Усна народна творчість відзначалася багатством форм і розкривала духовний світ русичів.

У народній творчості періоду другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.

Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Крізь століття наш народ проніс імена виконавців історичних дум Бояна та Митуси. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.

Полюбляли на Русі й казки — чарівні розповіді, героями яких ставали, як правило, давні русичі-богатирі, котрі захищали честь Руської землі, народ від «зміїв», «кощіїв», «відьом» та всякої темної сили. Важливими пам'ятками народної творчості середньовіччя є билини про славні справи давніх русичів — воїнів-богатирів — Іллю Муромця, Добриню Никитича, Олексія Поповича.

У казках утверджується віра в чарівну силу води, вогню, замовлянь, магічну дію слова. У них наші пращури висловлювали погляди на добро і зло, правду й кривду. Прислів'я й приповідки передавали життєвий досвід і мудрість.

З глибокої давнини бере початок усна народна творчість - казки, легенди, пісні. Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини Володимирового циклу, які створювалися в XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них. Головним спрямуванням фольклору, що відбивав народну ідеологію, було звеличення простої людини.

Творив і виконував билини власне народ. З його маси виділялися талановитіші співці-оповідачі. Пам'ять народна донесла до нас імена таких професійних митців, як Боян і Митуса. Пізніше носіями фольклору могли бути скоморохи.

В XI ст. Київська Русь у культурному відношенні посідала визначне місце серед інших держав Європи. Елементи усної народної творчості цієї епохи збереглися в пізнішій обрядовій поезії, яка пов'язана з хліборобським календарем: первісні форми пізніших колядок, веснянок, купальських пісень утворювались саме тоді, на початку історичної епохи. Особливого значення набували види народної творчості, пов'язані з обрядами прийняття до роду і з культом предків, поезія весільних і похоронних обрядів.

Фольклор відображував трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відлуння у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті русичів. До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної зі зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, насичена в основному весільними й поховальними обрядами-піснями. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими. У календарній народній поезії найбільш втілені анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимою, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість їх пов'язана з народженням, смертю і воскресінням природи.

Язичницька релігія створювала не тільки обряди, а й стала підґрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстаріших видів якого є міфи. Бони були поширені і за часів Київської Русі, про що свідчать їх уривки у писемній та усній передачі. Заклинання і замовляння виникли з віри первісної людини в чарівну силу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому літопису (у договорах русів з греками). Слово для наших предків мало й магічну силу. За його допомогою, вірили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали беззахисну перед силами природи людину на кожному кроці. В обрядах відображались уклад життя, побутові норми або звичаї роду. Обрядами відзначались і всі трудові цикли -- оранка, сівба, жнива, збори врожаю, полювання тощо. Дохристиянські свята і обряди по суті були народними, бо формувались в процесі розвитку трудової діяльності, внаслідок чого вони є першоосновою всіх народних свят і обрядів, які дійшли і до нашого часу. Релігійні, або магічні, мотиви в народних обрядах мали конкретне призначення -- схилити на свій бік або знешкодити «злі сили».

Із зростанням Київської Русі, зростав у народі й інтерес до минулого, до подій та діячів давно минулих часів. Виникали згадані вже історичні перекази, що передавались усно і поширювались у формі героїчних билин. Билини — це епічні пісні, що відображають історичну долю Русі та присвячені історичним подіям з життя народу, захисту країни від ворогів, різним соціально-побутовим явищам. Зародились билини наприкінці першого тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів.

У другій половині XI ст. в Русі започатковується власне письменство (до цього часу користувалися перекладними творами). Переважно це були збірки уривків і перефразувань із Біблії і творів отців церкви, підібраних для роз'яснення різних випадків із життя людей. Першим оригінальним твором стало "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона.

У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. «Наука книжна» — було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами». У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.

Усна народна творчість мала великий вплив на давньоруську літературу, на її форму, мову та стиль. Особливо це позначилося на історичних творах найбільш ранньої літературної форми на Русі. Виникнення історичної літератури, зокрема літописання, тісно пов'язане з розвитком суспільної свідомості, інтересом до минулого своєї країни, намаганням визначити місце Русі серед інших країн і народів.

Літописання Київської Русі є одним з найпримітніших історико-культурних явищ середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Європи, написаних латиною, вони викладені рідною мовою, якщо й не цілком ідентичною розмовній, народній, то дуже близькою до неї. Саме цим і зумовлена надзвичайна популярність літописного жанру на Русі. Літописи були надбанням не лише давньоруської книжкової еліти, а й широкого загалу грамотного населення. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому дійшли до нашого часу. У жодній іншій країні літописання не стояло на такому високому рівні, як у Київській Русі. Жоден інший народ світу не створив нічого рівного нашому стародавньому літопису.

Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ», створена на початку XII ст. Вона збереглась у Лаврентіївському (1377 р.) та Іпатіївському (початок XV ст.) списках. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст.

Особливе місце у давньоруській літературі посідає «Слово про Ігорів похід», написане на основі конкретного історичного факту. Невідомий автор цього твору закликав князів забути міжусобиці й об'єднатися в ім'я захисту рідної землі.

Видатною пам'яткою юридичної літератури є «Руська правда» — збірник законів, складений у XI—XII ст. на основі звичаєвого права східних слов'ян. Відомі дві основні редакції «Руської правди»: коротка та розширена. Коротка редакція складається з «Найдавнішої правди», або «Правди Ярослава», та законів його синів — «Правди Ярославичів». У «Руській правді» знайшли відображення розвиток феодальних відносин на Русі, загострення класової боротьби. Багато статей в ній присвячено захисту феодальної власності. «Руська правда» — важлива пам'ятка феодального права давньої Русі.

У Київській Русі високого рівня досягла й музична культура, яка своїм корінням була пов’язана з язичницькими віруваннями. Ще в давні часи східні слов’яни супроводжували свята піснями, танцями, обрядами. З музичних інструментів були відомі труби, дудки, флейти, гусла. Про це свідчать фрески Софії Київської, де зображений оркестр із семи виконавців. При дворах князів створювалися ансамблі, а при церквах-хори.

Серед пісень важливу роль відігравали обрядові, пов'язані з відзначенням свят на честь Сонця, весни, нового року, обрядами народження дитини, весілля, похорону. З порами року поєднані колядки, щедрівки, веснянки.

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов’ян, протягом 11 - 13 ст. вибудувала самобутню і високу культуру. А саме: створила свою писемність, на основі фольклорної традиції розвивається оригінальна література та усна народна творчість, сформувалася власна культура будівництва і монументального живопису, високого розвитку досягло декоративно - прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво.