Унаслідок Люблінської унії 1569 р. в межах однієї держави опинилися більшість українських земель. Це, з одного боку,
сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси полонізації та окатоличення українців. Важливе місце в культурному розвитку цього періоду належало церкві. Укладення Берестейської унії 1596 р. призвело до поглиблення кризи православної церкви і втрати нею свого привілейованого становища в суспільстві, що негативно позначилося на розвитку української культури. На розвитку культури позначилася також боротьба різних станів українського суспільства за свої національні й релігійні права.
У XVI ст. українська культура зазнавала впливу культурно-ідеологічних течій, що панували в цей час у Європі. Із заходу на схід українськими землями поширювалися віяння, пов’язані з Відродженням, Реформацією та Контрреформацією. Українські культурні діячі, сприймаючи нові європейські ідеї цієї доби, шукали в них шляхи розв’язання тогочасних проблем своєї Батьківщини.
Освіта і шкільництво.
У XVI ст. на українських землях, як і в попередні часи, при церквах і монастирях діяли початкові школи. Дяки, які вчителювали там, навчали дітей читання й письма церковнослов’янською мовою, арифметики й співу.
Діти заможних станів суспільства мали можливість отримати домашню освіту. За допомогою вчителів-бакалаврів, окрім читання, письма й арифметики, вони вивчали латинську та грецьку мови, основи філософії.
У 70-х рр. XVI ст. на українських землях відбувається становлення закладів середньої освіти. У Європі в цей час виникали середні школи, де навчали латинської мови і «семи вільних наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. В Україні навчальними закладами такого типу стали слов’яно-греко-латинські школи.
Першу таку школу відкрив князь К.-В. Острозький у своєму замку близько 1578 р. Утримувалася вона на кошти князя. Острозький також відкрив у своєму замку друкарню, організував науковий гурток і започаткував вивчення у своїй школі основ філософії. Це означало, що Острозька школа стала, окрім середньої, давати початки вищої освіти. Одночасно із цим за підтримки князя запрошені ним українські та грецькі філологи і богослови готували переклад Біблії церковнослов’янською мовою для подальшого друку. Створений князем К.-В. Острозьким освітній, науковий і видавничий осередок сучасники з повагою називали академією.
Слов’яно-греко-латинські школи засновували також православні братства. Перша така школа на українських землях була створена 1585 р. при Львівському братстві.
Документи розповідають: Із «Порядку шкільного» — Статуту Львівської братської школи 1587 р.
Багатий над убогим у школі нічим вищий не може бути, лише наукою самою... Навчати і любити дітей дидасл (викладач) повинен усіх однаково — як синів багатих, так і сиріт убогих, так і тих, які на вулицях просять харчів, як того, хто має більше чи менше здібностей,— але навчаючи, не надавати переваги одному проти другого.
Учитель повинен кожного разу пильнувати: коли б котрого отрока не було, повинен за ним послати й довідатися про причину, чому не прийшов... Зранку, відразу після молитви, кожен повинен відповідати, що він вчора вивчив, і показати своє письмо, яке підготував удома.
Після обіду хлопці повинні самі писати на таблицях завдання, які дав їм учитель, окрім малих, для яких повинен писати сам учитель. А вивчивши у школі, повинні один одного запитувати важкі слова, тобто диспутувати. А йдучи додому, вірш повторити, щоб, прийшовши зі школи додому, діти могли перед своїми рідними... за звичаєм шкільної науки, прочитати з поясненням те, що вивчили у школі; а що вчили того дня, повинні вдома увечері написати і зранку принести до школи, показати своєму вчителеві...
Якщо сам учитель чи хтось з учнів не дотримувався б тих правил... — то такий не тільки вчителем, а й простим жителем тут не може бути...
Братські школи були не тільки закладами освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов'янською мовою.
Навчали в цих школах історії, математики, української та церковнослов'янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.
У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів висували вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. На відміну від єзуїтських колегій, братські школи мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства й шляхти. Крім того, сироти й діти з незаможних родин мали змогу жити в бурсах.
Одночасно з братськими (православними) школами на українських землях виникають єзуїтські (католицькі), протестантські, а після Берестейської унії й греко-католицькі школи. Усі вони надавали середню освіту й одночасно сприяли поширенню впливу своїх церков в Україні.
Розвиток книговидання.
У XVI ст. успішно розвивалося книговидання. Заснування постійного книговидання в Україні пов'язують з іменем московського першодрукаря Іваном Федоровича (Федорова).
Зазнавши переслідувань у Московії, він на початку 70-х рр. XVI ст. прибув до Львова.
У 1574 р. у Львові Іван Федорович видав Апостол і перший український друкований підручник для навчання грамоти - "Буквар".
У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків -Острозьку Біблію.
До середини XVII ст. в Україні діяло 25 друкарень в 17 різних містах та селах.
Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях - Києво-Печерської лаври, Львівського братства, Михайла Сльозки, Львівського єзуїтського колегіуму.
Найбільшим центром книгодрукування в Україні в першій половині XVII ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври.
Її заснував 1615 р. архімандрит лаври Єлисей Плетенецький.
Лаврська друкарня видала першу книжку 1616 р.; протягом другої половини XVII ст. в ній було видано 120 найменувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники, календарі, праці з історії тощо.
Найуславленіше видання того часу - Требник Петра Могили.
У 1638 р. у друкарні вийшла Тератургіма монаха печерського монастиря Афанасія Кальнофойського - неоціненне джерело з історії славетної обителі.
Друкарня Києво-Печерської лаври проіснувала понад 300 років. Видані в ній богослужебні книги мали свої особливості. Вони здебільшого містили передмови, післямови, присвяти, віршовані вставки, виразною рисою яких був український характер, що позначилось на мові видань та їх оформленні.
Літописання.
У XVI ст. на українських землях продовжувалася традиція створення літописів. У Короткому Київському літописі описуються події, що відбувалися у 862—1515 рр. Ймовірно, він був створений наприкінці XV — на початку XVI ст., оскільки опис подій цього періоду відзначається найбільшою докладністю й точністю датування.
До літописних пам'яток України належить Львівський літопис, який охоплює події місцевого й усеукраїнського значення 1498-1649 pp. Як уважають історики, у ньому найдокладніше описано історію України 20-30-х pp. XVII ст.
Висновки.
Великий вплив на умови розвитку української культури в XVI ст. мали політичні чинники. У другій половині XVI ст. на українських землях сформувався новий тип навчальних закладів — слов’яно-греко-латинська школа, що відповідала тогочасним освітнім потребам і сприяла підвищенню рівня освіти в Україні. Розвиток книговидання на українських землях сприяв поширенню освіти, допомагав православним українцям протидіяти полонізації та окатоличенню.
Немає коментарів:
Дописати коментар