Кількість шкіл постійно збільшувалася. Взагалі можна твердити, що свої школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім елементарних міських, церковних і монастирських, були ще й домові школи. Всі вони внесли вклад у розвиток і поширення освіти в Україні. Центрами розвитку освіти стали міста Острог, Львів, Київ.
Давньоруське місто Острог у 70-х pp. XVI ст. було визначним центром української культури, «волинськими Афінами». Його володар князь Костянтин Острозький став ревним захисником православ'я й української культури. Обіймаючи посаду київського воєводи, він служив королю і брав участь у придушенні козацько-селянського руху. Проте, залишаючись православним, К. Острозький став на захист віри і мови українців. У 1576 р. він заснував Греко-слов'янську школу, що проіснувала до 1640 р. У ній вивчалися старослов'янська, грецька, латинська мови, а також «вільні науки»: арифметика, граматика, логіка, риторика, музика тощо. Незабаром школа дістала статус Острозької академії і посіла гідне місце серед сучасних їй європейських університетів. Школа сприяла поширенню освіти в Україні, випустила багато освічених людей. Серед них - гетьман запорозьких козаків Петро Сагайдачний і син ректора, згодом відомий вчений, письменник і церковний діяч Мелетій Смотрицький. Його перу належить багато полемічних творів, a також видана у 1618 р. книга «Граматика словенська», що багато років, аж до кінця XVIII ст., використовувалась як посібник старослов'янської мови і неодноразово перевидавалася.
У кінці XVI ст. визначну роль у справі організації українських шкіл почали відігравати братства, а Острозька школа сприяла відкриттю братських шкіл у Володимирі, Луцьку, Львові. Кількість шкіл збільшувалася, а отже росла і кількість освічених людей. Поширення ж освіченості сприяло не лише розвитку культури, а й визвольного руху.
Першою і найбільшою в Україні стала заснована 1586 р. Львівська братська школа. До неї, у відповідності зі статутом, набирали дітей різних станів. Учні навчалися зрозумілою їм тодішньою українською книжною мовою. Вони вивчали старослов'янську, грецьку і латинську мови, риторику (літературу), богослов'я і музику. Школа випускала високоосвічених людей, через яких справляла великий вплив на шкільну освіту не лише України, а й Білорусі, Молдови, інших країн.
Ще більшого визнання заслужила заснована у 1615 р. Київська братська школа. Одним із її організаторів і першим ректором став Іов Борецький, який перед тим був ректором Львівської братської школи. Запозичивши основні статутні та просвітницькі ідеї з Львівської школи, Керівники Київської братської школи значно розширили коло предметів, що вивчалися, і поглибили їхній зміст. Школа завоювала визнання громадськості. Допомагати їй стали приватні особи, у тому числі й гетьман Петро Сагайдачний.
Особливо велику підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Усе своє майно П. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них.
Учнями братської школи були вихідці з козацького і міщанського середовища. У 1632 р. з ініціативи Петра - Могили Київська братська школа об'єдналася із школою Києво-Печерської Лаври і була реорганізована у вищий навчальний заклад - Києво-Могилянський колегіум.
У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка з 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою, у результаті чого виникла Києво-братська, або Києво-Могилянська колегія, що стояла на рівні західноєвропейських університетів і польських академій.
Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум мав у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за його програмою: у Вінниці (заснована 1634 р.; в 1639 р. перенесена до Гощі); у Кременці (відкрита в 1639 р. за участю фундаторів Кременецького братства Лаврентія Древинського та Данила Малинського).
Викладачі колегіуму, взявши за основу групову систему навчання, якої дотримувалися в братських школах України, внесли багато нового не лише в зміст, а й в організацію навчального процесу. Так, навчання загалом тривало дванадцять років, хоча класів було вісім. У чотирьох молодших (фара, інфіма, граматика і синтагма) навчання тривало по одному року. Учні навчалися читати й писати слов'янською, грецькою й латинською мовами, вивчали граматику, переклади тощо. У програми цих же класів входило вивчення катехізису, арифметики, нотного співу. У двох середніх класах (піїтика і риторика) багато уваги приділялося теорії і практиці складання віршів, промов, поглиблювалося знання мов. У двох старших класах студенти вивчали діалектику, геометрію, логіку, астрономію, частково філософію і богослов'я, а також гомілетику.
У класах учнів розміщували у певному порядку відповідно до їхньої успішності: ті хто навчався добре, сідали за першими столами. Хто погано - за останніми. Кращі учні називалися аудиторами. До приходу вчителя в клас вони перевіряли виконання домашніх завдань у решти учнів, виставляли у "нотати" оцінки. Після приходу вчителя аудитори доповідали йому про успіхи учнів. Оцінки вчитель перевіряв, опитуючи декого з учнів.
Для нагляду за порядком у церкві обиралися "цензори". Вони суворо стежили за тим, щоб поведінка учнів була пристойною, "відповідною священному місцю".
У час дозвілля молодші учні влаштовували ігри, старші - співали у хорі, малювали, займалися самостійною роботою, вивчали праці філософів, писали творчі роботи -вірші, промови тощо.
Київський колегіум. Як і братські школи, мав бурсу, де мешкали іногородні та сироти. В учбовому процесі вчителі застосовували спеціальні прийоми заохочення та покарання. Відомо, наприклад, що в граматичному класі під час вивчення латинської мови, використовували так звані калькули - довгі аркуші, які зберігалися у дерев'яних футлярах. Учневі, що припускався в класі підчас відповіді найбільшої кількості помилок, вручали калькулу із зазначеними помилками. Калькула переходила до учня, який допустив ще більше помилок. Учня, в якого вона залишалася до наступного дня, соромили й ганьбили передусім класом за несумлінне ставлення до навчання. Це сприймалось як серйозне покарання. І кожний намагався не потрапити в таку ситуацію, що свідчило про вміле застосування моральних стимулів до навчання.
Активізації навчальної діяльності учнів у колегіумі сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов, а також у їх виголошенні. Кожен учень прагнув показати свої вміння й майстерність.
Оцінюючи творчі роботи, враховували не тільки зміст; а й старанність учня під час виконання завдання, оформлення роботи.
Важливу роль у вихованні учнів відігравало "младенческое братство", яке після реорганізації школи в колегіум стало називатися конгрегацією. Прийняття в конгрегацію супроводжувалось певним церемоніалом: в урочистій обстановці учень виголошував присягу, обіцяючи дотримувати загальноприйнятих норм життя та поведінки, любити свою школу, поважати вчителів і старших і навіть після школи подавати їй посильну допомогу.
Щорічно в академії навчалося близько тисячі учнів як з України, так і з Білорусії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн. Вчилося багато росіян, зокрема Михайло Ломоносов. У 1698 р. цар Петро наказав патріархові: "Священники у нас ставятся, грамоти мало умеют ... й для того в обучение хотя бы послать 10 человек в Киев в школы".
Навчання у братських школах починалося з оволодіння слов'янською граматикою, прищеплення навичок читання та письма, вивчення грецької мови. У Львівській братській школі вивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та літератури. До програм братських шкіл були включені поетика, риторика, музика, які мали важливе культурно-просвітнє значення.
Вже на початку XVII ст. братські школи діяли в багатьох містах України. Крім Львова і Луцька вони були організовані у Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі, Городку, Комарні, Кременці та інших містах. Всі вони будувалися за принципами Львівської братської школи, яка надсилала їм свій статут, допомагала навчальними посібниками, а іноді й вчительськими кадрами.
При активній підтримці Львівської братської школи було видано три підручники: «Буквар» І. Федорова (Львів, 1574 р.); граматику «Адельфотес» (1591 р.); «Граматику словенську» (Вільно, 1619 р.). Граматика «Адельфотес» була написана під керівництвом запрошеного до Львова визначною грецького філолога архієпископа Арсенія двома мовами: грецькою та староукраїнською і була призначена не тільки для вивчення мови. Даний підручник служив вступом до вивчення інших наук: діалектики, риторики, музики, арифметики, геометрії, астрономії, медицини та богослов'я.
Навчання носило в основному літературний характер. Після вивчення основ граматики приступали до вивчення поетики та риторики, торкалися основ філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астрономії, музики.
Серед старовинних мов у школах на першому місці ставили грецьку мову, що єднала Україну з давнім джерелом її культури; організатори нової освіти намагались поновити старі зв'язки, щоб, спираючись на грецький сзіт, протидіяти латинсько-польській пропаганді. Зрештою грецька мова мала також практичне значення в живих торгових зв'язках з Царгородом. Навчання грецької мови у львівській школі йшло дуже успішно, і вже невдовзі братство випустило у світ підручник цієї мови "Адельфотес", складений учнями під проводом архієпископа Арсенія (1591). Грецьку мову студіювали і великим захопленням, і всі визначні письменники не тільки вільно з неї перекладали, але вміли по-грецьки й говорити. В якій пошані була грецька мова, видно з заповіт; гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у львівській і київській школах окремі записи на утримання грецьких учителів. Зате до латинської мови братства ставилися з неоправданим упередженням і звертали на неї меншу увагу - щойно пізніше довелося цю хибу виправити, Навчання мало літературний характер. Після вивчення основ граматики "учаться до більших наук приступаючи - до діалектики і риторики, а ці науки по-словенськи перекладено у львівській школі і руським язиком списано - діалектику і риторику і інші філософські письма, що належать до школи". Головне завдання школи було приготувати нових духівників, учителів і письменників, що словом і письмом могли б послужити громадянству у "посполитій справі". Цю мету школа досягнула.
Дуже високі вимоги ставилися до вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не п'яницями, розпусниками, хабарниками, завидниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом.
Статут Львівської братської школи, яка була зразком і для інших шкіл, дає уявлення про організацію навчального процесу.
Навчання в школі розпочиналося о 9 годині ранку влітку, а взимку дещо пізніше. Після читання молитви кожний учень відповідав учорашній урок і показував вчителеві виконані вдома письмові роботи. Потім починалося вивчення нового матеріалу.
Викладання в школі здійснювалося у вигляді читання уроку по записках, що їх учителі видавали учням для переписування вдома. Рекомендувалося також проводити бесіди і диспути з різних питань.
Шкільні порядки визначали поведінку учня не лише в школі, а й поза нею. За їх виконанням у школі спостерігали вчителі й чергові учні, а вдома - батьки або родичі. Встановлювався тісний взаємозв'язок між виховними впливами школи й сім'ї.
Навчання в школі поєднувалося з системою роботи учнів удома (розповідання вивченого матеріалу батькам і виконання домашніх письмових робіт під їх наглядом).
Статут передбачав режим навчальної діяльності учнів протягом усього дня, окреслюючи коло їхніх обов'язків, а також обов'язків батьків чи опікунів.
Діяльність братських шкіл - перший досвід організації роботи школи на основі класно-урочної системи. Учнів ділили на три групи, з якими проводили різну за змістом роботу: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші - читати і вчити напам'ять різні уроки, треті - пояснювати прочитане, міркувати.
При братських школах існували так звані "братства младенческие", завданням яких було моральне виховання юнацтва. До складу таких молодіжних братств входили всі учні братської школи.
Статут Луцької братської школи (1624р.) (Уривки)
Дидаскал або учитель має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, лагідний, не п’яниця, не розпусник, не хабарник, не сріблолюбець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар» не прихильник єресей, а підмога благочестя, що уявляє з себе образ добра у всьому.
Дидаскал взявши доручену йому дитину, має вчити з помислом доброї науки, за непослух карати, не по тиранські, а по учительки, не забагато, а по силі, не розпусно, а покірно і смиренно, не тільки по світському, а й вище світських, щоб також недбайливістю своєю, або заздрістю, або лукавством, не залишився винуватий ні за одного Богу Вседержителеві, а потім батькам його і йому самому.
Багатий над убогим у школі нічим вищий не має бути тільки самою наукою, тілом же всі рівні. Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що ходять по вулицях поживи просити.
Сідати кожен має на місці своїм певнім: котрий більше уміє, сидітиме вище, хоч би був і дуже убогий, - котрий буде менше уміти, на підлішому місці має сидіти.
Вихідці з українських земель училися у знаменитій паризькій Сорбонні, університетах Німеччини та Італії. Так, у списках Падуанського університету XVII ст. було понад 2 тис. українців.
Немає коментарів:
Дописати коментар