25.02.13

Реферат / Івана Купала

Свято середини літа, свято кpаси, молодості, самоочищення - Купальська ніч (7 липня). Вогонь і вода є неодмінними атрибутами свята. Тут і багаття, через яке пеpестpибують попарно хлопці і дівчата, взявшись за pуки, пpивоpожують кохання, щастя. Діти стрибають не через вогонь, а через кропиву. В цей день обов’язково треба скупатися в річці чи ставку. Дівчата в цей день ворожать на судженого, пускаючи вінки за водою. Це останнє свято перед жнивами: "На Івана Купала баба муки не мала, а на свято Петра пирогів напекла".

Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало - поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало. Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.

Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це - Купайло, що поступово перетворюється у Марену: "Коло Мареноньки ходили дівоньки.” Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду - "заворожувати собі красу". Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне - не поспішати. Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.

Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодом і побереться.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.

За народними переказами, саме В НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА (з шостого на сьоме липня) востаннє з'являлися русалки, а опісля вже затихали до наступного року. В НАРОДІ РОЗПОВІДАЮТЬ, що русалки з'явилися на світ у момент падіння з неба Сатани. Деякі з його однодумців, яких вигнали разом з ним, впали у воду де й почали готувати зло проти людства. На наших же теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили чисельні жертви, але й володарками скарбів та чарівницями.

А ЩЕ У НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА ЦВІТЕ ПАПОРОТЬ. Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Вважалося, що той, хто встигне зірвати жовту квітку, здобуде чарівну силу, яка допоможе знаходити закопані скарби, передбачати долю людини, лікувати хвороби. Кажуть, природа цієї сили – нечиста. Тому, квітка папороті може зробити людину багатою, але щасливою -- ніколи.

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні "Вечір напередодні Івана Купала" видатний український письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Після свята Купала музика замовкала. Наближалась гаряча пора жнив. Перевірити все сказане нажаль неможливо, але одне можна сказати напевне: найголовніше - вірити в магічну силу рослин та інших чинників свят, підтримувати та відроджувати традиції, і все це обов'язково допоможе.

Немає коментарів:

Дописати коментар