Народився Йоганн Вольфганг Ґете в заможній родині у Франкфурті-
на-Майні, «вільному» імперському місті, котре за часів дитинства й ранньої юності Гете залишалось наполовину середньовічним містом. Йоганн Вольфганг — син заможного імперського радника Йоганна Каспара Гете, котрий не міг похвалитися родовитістю, і Катаріни Єлизавети, уродженої Текстор. У дитинстві Йоганн Вольфганг вивчав мови і живопис, а також природничі науки, і це відіграло значну роль у майбутньому розвитку його наукових зацікавлень. У 1768 році батько відправив Йоганна до Лейпцизького університету вивчати право, через три роки Ґете продовжив навчання у Страсбурзі, де слухання лекцій в університеті з анатомії, хімії та права поєднував з активною літературною творчістю.
Гете — у найкращих своїх творах —- це найдовершеніший зразок мислення в образах. Поезія Гете внутрішньо пронизана філософією, і не тільки там, де поет прямо переповідає про високі істини, але й там, де він розповідає, наприклад, про якесь інтимне переживання,— він є найглибшим філософом. Дослідники підрахували, що Гете написав понад 1600 віршів. Його твори народжувалися як відгук на безпосередні життєві враження і переживання. Він віддавався цілком, почуттям, пристрасть веліла йому висловити її в поетичних рядках.
Початок творчого шляху Гете пов'язаний з літературним рухом, представники якого виступали під девізом «Буря і натиск!» Ці поети і драматурги іменували себе «штюрмерами» — від німецької назви «Sturm und Drang».
У 1775 році Гете прийняв запрошення саксен-веймарського герцога Карла-Августа і переїхав до Веймара. Він став першим міністром герцога, одержав титул таємного радника. Утомлений та розчарований, Гете в 1786 році їде з Веймара і два роки проводить в Італії. Він жадібно всотує враження від навколишнього життя, тонко поціновує витвори мистецтва. Простоту й спокійну велич античної культури він називає головним художнім принципом, вивчає античне й ренесансне мистецтво, пробує себе в живописові. Відмовившись від бунтарства ранніх років, він вбачає мету своєї творчості в мирній пропаганді просвітницьких ідей. Але потім Гете повертається до Веймара і залишає його тільки заради недовгих поїздок до Карлсбада, Марієнбада та до інших місць, де він поправляв здоров'я. Усе життя Гете тепер протікає у Веймарі, де до нього приходить світове визнання, розкривається його універсальний талант поета й прозаїка, драматурга й літературного критика, театрального постановника, актора, художника, археолога й натураліста.
Гете зазвичай подовгу працював над більшістю своїх творів. Приміром, задум драми «Егмонт» виник ще у 70-х роках XVIII століття. Однак поет закінчив її в Італії в 1787 році, а в наступному — надрукував.
Ще однією пристрастю митця був фольклор, збиранням і дослідженням якого він постійно займався. З особливим захопленням він ставився до народної балади, називаючи її «живим зародком» усієї поезії. Балади Гете «Лісовий цар», «Коринфська наречена» та інші були написані в традиціях моторошної похмурої балади. Джерелами до них слугували античні міфи й середньовічні перекази. Баладам Гете притаманне щось загадкове. Гете передає відчуття нічних страхів, таємниче, потойбічне вривається в реальне життя.
Ґете написав кілька романів, п’єс, багато віршів і впродовж всього свого творчого життя працював над трагедією «Фауст», скориставшись сюжетом німецької народної книжки про лікаря і алхіміка Фауста. Сміливість цього задуму полягала у тому, що предметом «Фауста» служив не один якийсь життєвий конфлікт, а послідовний ланцюг глибоких конфліктів упродовж єдиного життєвого. Такий план трагедії, котрий суперечив всім прийнятим правилам драматичного мистецтва, дозволив Гете долучити до «Фауста» всю свою життєву мудрість і більшу частину історичного досвіду свого часу. Повністю трагедія була видана в 1832 році у першому томі «Посмертного видання творів» Гете.
Творчість Гете — одне з найвизначніших явищ світової літератури, що входить у скарбницю художніх та літературних цінностей людства.
Немає коментарів:
Дописати коментар