Батьки дуже любили свого хлопчика-одинака. Весь вільний час тато віддавав синові, гуляв з ним, робив йому різні іграшки. Були у Ханса і рухливі млинки, і мальовничі панорами, і ляльки, що кивали головами. А вечорами, коли по кутках убогої комірки згущувались химерні тіні, батько читав дружині і синові цікаві книжки – байки Лафонтена, комедії Гольберга, а найчастіше товсту і дуже цікаву збірку казок “Тисяча і одна ніч”. Чи не найбільше в житті любив маленький Ханс слухати ці читання батька і захоплююче мріяти при тьмяному світлі домашнього гасничка. Любив хлопчик і спостерігати веселі гулянки місцевих ремісників та матросів.
У ранньому дитинстві Ганс Крістіан був замкнутою дитиною з великими блакитними очима. Він сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою - ляльковим театром. Це захоплення він зберіг і в юності.
Він ріс мрійливим ласкавим хлопцем. Йому здавалося – всі його люблять. Та поки що так і було. Ханс часто бігав до стареньких бабусь, які доживали свій вік у притулку для бідних – “богадільні”, і вони розповідали йому безліч народних казок та різних історій, а потім він і сам починав їх розповідати те самісіньке, тільки додаючи багато свого.
У школі, куди його віддали згодом батьки, Ханс був наймолодшим. На перервах учитель гуляв з ним за руку, щоб його не збили з ніг старші учні. Його дивував цей незвичайний хлопчик. Якось учитель покарав старшого хлопця, який не вивчив уроку. Раптом маленький Андерсен почав гірко плакати і просити пробачити покараного. Він був зовсім невтішний і не заспокоювався, поки учитель не змилувався над винним.
Після смерті батька, мати вийшла вдруге заміж, знову за шевця, ще зовсім молодого.
Хлопець знову почав ходити в школу для бідних, де вчили так-сяк, аби діти вміли читати та трохи рахувати. А роки минали, треба було серйозно думати про долю Ханса, і мати настоювала, щоб син ішов учитися до кравця. Та хлопець зі сльозами на очах благав відпустити його в Копенгаген. Він плекав мрію про театр, про мистецтво і вірив, що в столиці досягне свого.
Настав день від’їзду. На світанку мати провела Ханса за міську браму. Перед хлопцем був далекий невідомий шлях...
Все-таки було видно: хлопець мав якість здібності, він, безперечно, був талановитим. Але в чому саме? Це ще важко було відгадати.
Перші три роки в Копенгагені Андерсен пов'язує своє життя з театром: робить спробу стати актором, пише трагедії та драми. Першими його творами були нариси про мандрівки, роман “Імпровізатор”. Але справжню славу письменник здобув своїми казками. Коли вийшли його перші казки “Кресало”, “Принцеса на горошині” “Русалочка”, про них заговорили скрізь. А коли він написав “Гидке каченя”, багато знайомих та й незнайомих зрозуміли, що в цій казці відображено багато чого з його власного життя, і деякі “Друзі” цілком легко пізнавали себе в образі курки, кота та інших.
Твори Андерсена, особливо його прекрасні казки, перекладались різними мовами, про нього заговорили і в Франції, і в Англії, і в Німеччині, а в Данії ще довгий час не визнавали уже відомого казкаря і продовжували його “повчати”.
Популярність Андерсена росла з кожним роком в усіх шарах народу. Особливо любили свого казкаря діти. Часто, побачивши його високу, худу, незграбну постать, діти підбігали і віталися з ним. Якось одна жінка зробила зауваження своєму синові: “Як ти насмілився заговорити з чужою людиною?” А хлопчик відповів: “Та це ж не чужий, це Андерсен, його всі хлоп’ята знають”.
Письменник-казкар говорив, що життя його схоже на казку. Але хіба це дивно, що його, доброго і сердечного, любили люди, що він досяг пошани і слави, і ця пошана і слава живуть і житимуть ще довгі-довгі роки!
Символом творчості Андерсена вважається Русалочка, героїня однойменної казки (їй навіть встановлено пам'ятник у Данії). Русалочка втілює стихійні сили, від яких вже давно трагічно відокремилось людство. Русалочка, Дюймовочка, Гидке Каченя відображають протиріччя між трагічно-утилітарним світом людей і таємничими силами природи й творчості.
У 1855 році з'являється автобіографічна книжка "Пригоди мого життя", яка стала продовженням і доповненням першого варіанта автобіографії "Казка мого життя" (1847). Зі сторінок цих книжок постає образ видатної людини, великого фантазера, який зумів через усе своє життя пронести дитячу закоханість у таємничий світ казки й щедро поділитися цим зі своїми читачами.
Помер видатний датський письменник, засновник літературної казки, у віці сімдесяти років 4 серпня 1875 року в Копенгагені.
Немає коментарів:
Дописати коментар